Особистісні якості сучасного вчителя та їх розвиток
Одне з найважливіших завдань школи — виховання підростаючого покоління, підготовка його до життя. Успішне розв’язання цього завдання залежить від учителя. Народний учитель — творець духовного світу юної особистості, довірена особа суспільства, якому воно ввіряє найдорожче, найцінніше — дітей.
Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів. Чим краще усвідомлює вчитель своє високе призначення, чим краще розуміє вимоги до власної особистості, тим активніше працює над собою. А це основа професійного успіху.
Якими особистими якостями повинен володіти сучасний учитель?
По-перше, учитель мусить любити дітей такими, якими вони є. Потрібно однаково любити й непослуха, і слухняного, і розумного, і тугодума, і ледачого, і роботящого. А ще потрібно, щоб доброту нашої душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, однак у тих формах, необхідних у кожному конкретному випадку. Доброта й любов до дітей мають бути не тільки внутрішнім станом душі, а й головним мотивом, стимулом нашої педагогічної діяльності, спілкування з дитиною чи з усім класом.
Доброта й любов до дітей не дозволять учителю грубо поводитися з ними, принижувати їхні самолюбство та гідність, кричати на них і залякувати їх, не помічати смутку й не радіти успіху кожного з них, не приходити до них на допомогу без затримки, висловлювати недовіру. Педагог доброї душі, котрий усім серцем любить дитину, частіше всміхається. Він живе справжнім педагогічним життям і в тому знаходить своє професійне щастя.
По-друге, учитель повинен розуміти дітей. Дитина маленька, але справи та турботи в неї великі. І якщо ми дійсно хочемо виростити своїх дітей справжніми людьми, то зовсім не обов’язково сповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє.
Розуміти дітей — значить стати на їхню позицію, цінити їхні відчуття, сприймати їхні турботи та справи як серйозні (вони такими і є) і зважати на них. До цих турбот і справ потрібно ставитися не поблажливо, а з повагою, зацікавлено, по-діловому.
По-третє, учителю необхідно бути оптимістом. Він зобов’язаний вірити у свою педагогіку, вірити в силу виховання.
Трапляється, що педагог опускає руки перед упертим норовом окремих дітей («Нічого не можу з ним зробити!»), втрачає віру в здібності дитини з тимчасовою затримкою розумового розвитку («З нього нічого не вийде!»).
Якщо в колективі створено й підтримано здоровий морально-психологічний клімат, успіхи учнів не змусять чекати на себе.
Вихователь озброює своїх вихованців не лише знаннями. Він впливає на них і своєю поведінкою, і способом життя, всією своєю зовнішністю. Його інтелект і культура, справедливість і людяність, його душевні якості учні сприймають як своєрідний еталон. Можна сміливо сказати, що, коли вчитель дуже авторитетний, у деяких людей на все життя залишається вплив цього вчителя. Ось чому важливо, щоб учитель стежив за собою, щоб він відчував, що його поведінка та його дії перебувають під найсильнішим контролем, під яким не перебуває жодна людина у світі.
Учитель, який нервується сам і нервує дітей, сьогодні вимагає одного, завтра іншого, а післязавтра нічого не вимагає, дуже дезорганізує дітей.
Ваша особиста поведінка — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, навчаєте її або наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті вашого життя… Як ви вдягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми й що кажете про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в інтонації дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами,яких ви не помічаєте.
Конфлікти між учителем та учнем — один із крайніх проявів педагогічної неграмотності. Вони найчастіше бувають тоді, коли вчителю не вистачає батьківської мудрості, вміння розуміти й відчувати серцем, що він має справу з дитячими вчинками та дитячим світосприйманням. Йому не вистачає вміння увійти у світ інтересів дитини, як це робив В. Сухомлинський.
На жаль, є ще вчителі, які судять про учнів стереотипно.
А яку відповідну реакцію викликає у дітей різне ставлення вчителя? Одні стверджують, що недовіру, нерозуміння (вчитель бачить у них ворогів), потім несправедливість і роздратування.
Школа дуже схожа на театр. Особливо це очевидно, коли ми читаємо книги про театр, акторів, режисерів. Погодьмося, що це написано і про нас: «Потрібно вміти вільно жити під контролем тисячі очей. Потрібно вміти чути звуки навколо й немов не чути їх. Потрібно знати, коли в аудиторії слід зробити паузу і з якого слова почати новий виступ. Треба не помилитися в тому, яку частку своєї втоми чи, навпаки, підйому можна задіяти, у такий спосіб посиливши її. Потрібно точно знати, коли і як закінчити виступ і піти так, щоб це був вихід з перемогою, щоб і на шляху додому особиста поведінка на сцені не розкручувалась у голові болісною кінострічкою, на якій видно всі помилки. Потрібно на кожний виступ (а для нас — на кожний урок!) іти як на екзамен чи в бій — доведеться переконувати, підкоряти, змушувати вірити…» (Крымова Н. Владимир Яхонтов. — М.: Искусство, 1978).
Але як непросто проживати свій шкільний день за цією програмою. Наше вчительське життя не розписане ніякими сценаріями і сповнене несподіванок. Не розгубитися, не загубити себе в цих несподіванках, особливо якщо вони пов’язані зі вчинками дітей, які не вписуються в межі звичайного, — це, мабуть, одне з найважчих випробувань, які випадають на долю вчителя. Як багато таких випробувань на самому початку нашої роботи! Зберегти гідність — і свою, й дитячу — це значить зробити крок назустріч собі як вихователю. Мабуть, жодна сфера нашої діяльності не вимагає від нас такого мистецтва володіти собою, як спілкування з дітьми. Наш талант, наша майстерність починається саме з цього мистецтва.
Інколи треба зачекати з прийняттям рішення, дати влягтися почуттю. Щоразу, коли треба поговорити з учнем про його вчинок, в якому виявилися складні, суперечливі порухи його душі, краще відкласти цю бесіду на декілька днів.
Емоційність слів учителя, його звертання до розуму й серця вихованця стане ще повнішою, тому що почуття в таких випадках ніби ушляхетнює мудрість учительських суджень. Тоді судження і слова вчителя доходять до глибини серця вихованця, бо вони пережиті й насичені хвилюванням вашого серця.
Уміння володіти собою, тримати себе в руках — одне з найнеобхідніших умінь, від якого залежать і успіх діяльності педагога, і його здоров’я.
Конфлікти між учителем та учнем — один із крайніх проявів педагогічної неграмотності.
Рекомендую колегам у своїй роботі використовувати психокорекційні ігри та вправи, розроблені Н. В. Самоукіною, які сприяють гармонізації внутрішнього світу педагога, послаблюють його психічну напруженість, розвивають внутрішні психічні сили, розширюють професійну самосвідомість. Вони допомагають орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно їх розцінювати, керувати собою, зберігаючи своє психічне здоров’я, і, як наслідок цього, досягати успіху в професійній діяльності за порівняно невеликих витрат нервово-психічної енергії.
Педагогові необхідно виробити в собі звичку використовувати спеціальні вправи, що будуть покращувати психічну стабільність і внутрішній порядок.
Наведу приклади деяких вправ.
Вправа 1 «Психоенергетична парасолька»
Вправу краще проводити на початку уроку (якщо виникне потреба, то періодично протягом усього уроку).
Учитель встає перед класом, бажано в центр класу, та, пояснюючи матеріал, намагається уявити, що він своєю волею, своєю свідомістю встановлює своєрідну «парасольку», яка щільно накриває всіх учнів. Мета самого вчителя: впевнено, міцно і стабільно тримати ручку цієї «парасольки» протягом усього уроку.
Ця вправа формує здатність контролювати ситуацію в класі.
Вправа 2 «Розподіл уваги»
Вправу виконують у домашній обстановці протягом 15–20 хвилин. Рекомендовано увімкнути телевізор і розкрити не знайому вам книгу. Спробуйте одночасно читати книгу і «краєм ока» дивитися і слухати телевізор. Постежте за собою: через скільки хвилин ви відчуєте себе стомленим? Якщо стомлення настало вже через 5 хвилин, то ваша здатність до розподілу уваги слабко розвинена. Потім спробуйте для себе на папері коротко відтворити те, що ви читали, і відновити побачене на телеекрані. У міру того, як часто ви виконуєте цю вправу, формується вміння краще розподіляти увагу.
Неважко здогадатися, що ця вправа розвиває здатність до розподілу уваги.
Вправа 3 «Переключення уваги»
Вправу бажано проводити в домашній обстановці. Виконайте кілька арифметичних дій із цифрами, потім за 3–4 хвилини після початку рахунку без переходу одразу ж почніть читати складний газетний текст протягом 5–7 хвилин. Зупиніться. Подивіться, скільки помилок ви зробили під час підрахунків, а також спробуйте якомога повніше й детальніше відтворити прочитаний текст.
З допомогою цієї вправи можна розвивати здатність до переключення уваги.
Вправа 4 «Тварина»
Зробіть кілька заготовок (для постійного використання), на яких написані назви певних тварин. Перед уроком (у порожньому класі або, якщо є можливість, удома перед тим, як іти на роботу) навмання вийміть одну з карток і програйте в позах і рухах роль цієї тварини. Якщо дозволяє час, можна взяти не одну картку, а тричотири. Дозвольте собі бути вільним у міміці, пантоміміці, по можливості, бути смішним. Вправу слід виконувати перед дзеркалом. Спрямована на професійну адаптацію до робочого ритму після канікул, утоми і т. д. Корисна для молодих педагогів, оскільки допомагає відчути внутрішню розкутість, дає відчуття свободи, стимулює акторські здібності, здібність до публічних виступів.
Вправа 5 «Як зняти втому»
Візьміть аркуш паперу й розділіть його навпіл вертикальною рискою. Зліва напишіть ті заняття, які допомагають вам добре відпочити, справа — ті, які поліпшують ваш настрій.
Далі подумайте, як би ви могли перелаштувати свій розпорядок дня або тижня, щоб у вільний час можна було встигнути зайнятися приємною для вас справою.
Як заняття, що приносять гарний настрій і сприяють повноцінному душевному відпочинку, можуть бути названі: перебування у дружньому колі, відверта й відкрита бесіда, заняття спортом, прослуховування гарної музики, гарний сон, гарна прогулянка на свіжому повітрі і т. д.
Вправа 6 «Монолог із двійником»
Вправа для тренування вміння розуміти й відчувати іншу людину.
Можна виконувати на педагогічній раді, нараді.
Повторюйте про себе кожну фразу доповідача безпосередньо після того, як ви її почули. Намагайтеся уявити почуття і думки мовця, спробуйте зрозуміти його невисловлені переживання. Дивіться на вираз обличчя і рух рук учителя, повторюйте ці рухи у своїй уяві, вживайтеся в його образ.
Слід зазначити, що використання таких ігор і вправ дозволяє педагогові вирішити такі найважливіші завдання:
· розвиток усіх пізнавальних процесів;
· формування емоційно-вольової сфери особистості учня;
· формування правильної самооцінки;
· використання різних форм роботи: індивідуальні, парні та групові, формування навичок спільної діяльності з іншими учнями;
· стимулювання пізнавальної діяльності учнів, формування у них прийомів самостійної роботи й навичок навчальної праці;
· формування особистісних якостей учня, розвиток його мовної культури, розширення кругозору.
Таким чином, використання психокорекційних ігор і вправ у навчально-виховному процесі є необхідним і для учнів, і для вчителів. Сподіваюся, що матеріал, запропонований вище, допоможе вчителеві як у роботі з дітьми, так і в самовдосконален